Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні
Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні
Відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Разом з тим перед багатьма громадянами України стоїть ряд бар’єрів у реалізації своїх прав, отриманні доступу до публічних послуг та повноцінної участі у культурному, політичному та суспільному житті. Ці бар’єри наявні у різних сферах – від доступності до громадських та житлових будівель до працевлаштування чи культурного життя.
Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року (далі – Стратегія) спрямована на визначення ключових проблем та формування рішень для їх розв’язання/мінімізації.
Стратегія орієнтується на провідні документи щодо створення безбар’єрного простору, зокрема Конвенцію про права осіб з інвалідністю, ратифіковану Законом України від 16 грудня 2009 р. № 1767-VI, Європейську соціальну хартію (переглянуту), ратифіковану Законом України від 14 вересня 2006 р. № 137-V, Конвенцію Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, міжнародну ініціативу “Партнерство Біарріц”.
Національна Cтратегія з безбар’єрності розроблена в межах ініціативи Першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів» та на виконання Указу Президента України.
Головна мета Cтратегії – створення безперешкодного середовища для усіх без виключення груп населення, забезпечення рівних можливостей кожній людині реалізовувати свої права, отримувати послуги на рівні з іншими, шляхом інтегрування фізичної, інформаційної, цифрової, соціальної та громадянської, економічної та освітньої безбар’єрності до всіх сфер державної політики.
Очікуваним результатом реалізації Стратегії є визначення та суспільна підтримка стратегічного курсу держави в сфері створення безбар’єрного простору, послідовна реалізація якого дозволить кожній людині, зокрема:
- отримати рівні умови участі у всіх сферах життя суспільства;
- отримати безперешкодний доступ до об’єктів фізичного оточення;
- отримувати інформацію у найзручніший спосіб;
- брати участь у політичних процесах та громадській діяльності.
Не залишитися наодинці зі своїм болем. Підтримувати інших, аби переживання людини не відкинули її за бар’єр активного життя. Сьогодні це не просто слова, а необхідність, бо через повномасштабне вторгнення Росії кожен з нас по-своєму переживає стрес.
Всі люди різні і мають багато різних ознак: вік, стать, майновий стан, раса, мовні ознаки тощо.
Порушення у людини, періодичні чи тривалі - не є вадами, вони не характеризують її як погану чи не гідну. Адже це те, на що людина ніяк не може вплинути. І до цього треба ставитися з розумінням. Важливо при цьому усувати ті бар’єри, які створюють обмеження життєдіяльності людини та можливості для її розвитку.
Наша лікарня також тримає курс на безбар’єрність.
Адміністрація закладу застосувала інклюзивне планування до всіх будівель лікарні для маломобільних груп людей, які відчувають труднощі при самостійному пересуванні, комунікації або одержанні якихось послуг. Це можуть бути люди з різними функціональними порушеннями (зору, слуху, опорно-рухового апарату тощо); люди, які отримали тимчасову травму або нині хворіють; діти до 7 років; люди, які супроводжують маленьких дітей (до 7 років); вагітні жінки; люди похилого віку. Саме тому простір має бути організований таким чином, щоб будь-яка людина відчувала: для неї створені комфортні умови. Продумані заходи для забезпечення участі всіх людей у житті суспільства: ліфти чи пандуси, облаштування туалетів, навчання всього персоналу правильної комунікації для розуміння та прийняття людського різноманіття.
Дуже часто вони відчувають складнощі через неналежну організацію громадського простору навколо.
Коли ж ми говоримо про прийняття в контексті побудови безбар’єрного суспільства, маємо на увазі готовність жити та взаємодіяти поруч з абсолютно різними людьми. Це може бути проілюстровано такою фразою: «Так, ти від мене відрізняєшся, але це нормально, я поважаю твої почуття, ціную тебе, бо ти така ж людина, як і я».
Одна з умов безбар’єрності - є доступність.
Доступність — це усунення фізичних бар’єрів і, навпаки, створення таких умов, за яких кожна людина буде почуватися комфортно у тому чи іншому просторі. Адже іноді людина, що використовує крісло колісне або спирається на милиці, елементарно не може пройти до магазину через високі бордюри або занадто крутий нахил пандуса. А повна доступність передбачає, що людина зможе користуватися навколишнім простором самостійно, тобто без сторонньої допомоги.
Доступність буває не тільки архітектурною, а й інформаційною: наприклад, викладення інформації шрифтом Брайля для людей з порушенням зору або використання жестової мови для нечуючих людей.
Якщо заклад охорони здоров’я заявляє, що він інклюзивний, для всіх людей це слугує сигналом: «мені тут будуть раді і я почуватимусь комфортно, адже мої потреби враховують».
Приймальне відділення та поліклінічне відділення лікарні, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Терещенківська, 23-25/10, стало доступним для мало мобільних груп населення та людей з інвалідністю. Облаштовано пандуси, ліфти та санітарну кімнату з дотриманням будівельних норм. Біля входу в заклад розміщені тактильні інформаційні показчики для людей з порушенням зору - таблички з шрифтом Брайля, конгревним тисненням. Діти та їх батьки мають безбар’єрний доступ до медичних послуг лікарні.
Проводяться заходи задля об’єднання медпрацівників навколо безбар’єрної комунікації.
Психолог проводить тренінги для працівників закладу з залученням дітей та їх батьків про те як опанувати себе в стресових ситуаціях та як допомогти іншим.
Адміністрація та персонал закладу обов’язково дотримуються ще однієї умови безбар’єрності - ґендерна рівність.
Ґендерна рівність (рівність жінок і чоловіків) стосується рівних прав, відповідальності та можливостей жінок і чоловіків. Рівність між жінками і чоловіками є питанням прав людини та умовою і показником сталого людиноцентричного розвитку.
Також толерантність — це важлива умова для нашого існування в злагоді та мирі.
До кожного пацієнта та відвідувача лікарні застосовується підхід, заснований на правах людини. Це означає прояв поваги до людини, відсутність дискримінаційного та упередженого ставлення і, навпаки, бажання допомогти і робити все прозоро. На практиці це ще й означає небайдужість і втручання в ситуації, у яких порушуються права людини.
Як ми допомагаємо впоратися дитині зі стресом:
1) Нагадуємо дітям, як ми дбаємо про їхню безпеку та які заходи вжиті для зменшення ризиків, а також чому тут можна відчувати себе захищеним.
2) Дотримуємося планування простору. Так дитина знатиме, що повертається до звичного життя, і це допоможе їй відчути певну стабільність.
3) Зосереджуємо увагу дитини на її сильних сторонах. Допомагаємо дітям відчути, на що вони здатні, – це додасть їм сили та впевненості.
4) Якщо ознаки стресу проявляються систематично, говоримо про це з батьками дитини. Рекомендуємо звернутися до фахівця із психічного здоров’я.
5) Бережіть себе та не забувайте звертатися за психологічною підтримкою, якщо відчуватимете у цьому потребу.
Звичне життя українців кардинально змінилося 24 лютого, коли Росія розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну. З першого дня війни українці шукають відповіді на питання, якими ніколи не задавалися раніше.
Кожен зараз звикає до нової реальності. Що робити? Як захиститися? Як захистити дітей? Як отримати допомогу? Або чим я можу бути корисний?
Як налаштовуємо дитину спуститися в укриття під час повітряної тривоги
Сигнал повітряної тривоги може викликати у дитини розгубленість або навіть відчуття паніки і стресу.
1) Заздалегідь проводимо «репетицію», як ми йтиметемо до укриття. Пояснюємо дітям, що перехід до сховища – це обов’язкова умова для їхньої безпеки.
Чим більш організованим буде маршрут до безпечного місця, тим менше стресу зазнає дитина. Уникаємо штовханини і паніки, зайві розмови заважатимуть дітям швидко переміститися до сховища.
2) Обговорюємо з дітьми правила поведінки: в укритті потрібно спокійно зайняти місця, не бігати і не кричати.
3) Якщо дитина відмовляється йти в укриття, може допомогти дзвінок батькам і розмова з ними.
4) Персонал лікарні є добрим прикладом для дітей – спокійні та турботливі.
Батьки мають заздалегідь пояснити дитині, що у лікарні під час повітряної тривоги потрібно діяти згідно з правилами і вказівками персоналу лікарні.
Батьки дітей, які мають важкі орфанні (рідкісні) захворювання, можуть звернутися:
- До контактного центруМіністерства охорони здоров’я України за номером 0-800-60-20-19(працює цілодобово).
Зателефонувавши на гарячу лінію, повідомте оператору свої дані: хто ви, звідки, яку хворобу має дитина та яка допомога потрібна. Ваш запит зафіксують і передадуть для оперативного вирішення. МОЗ опрацює заявку та поінформує про доступ до потрібних ліків або сприятиме їх доставці до вас.
- До найближчої дитячої лікарніу вашому населеному пункті.
- До департаменту охорони здоров’я у вашому регіоні(контакти – за посиланням), де вас можуть направити до Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру у Львові. До речі, саме до цього центруслід звертатися, якщо є потреба лікування дитини з орфанними захворюваннями за кордоном.
Знайти потрібні медикаменти можна за допомогою ресурсу Tabletki.ua. Сервіс відображає тільки ті аптеки, які працюють та надають актуальну інформацію про наявність препаратів.
Список аптек, де можна отримати інсулін, доступний за посиланням (список сформовано та оновлюється МОЗом та Держлікслужбою). Перелік інсулінів та мапа із закладами, де можна отримати препарат, також є за посиланням на головній сторінці сайту Tabletki.ua.
У разі необхідності можна звертатися на гарячу лінію МОЗ на номер 0 800 60 20 19 (працює цілодобово, дзвінки безоплатні). Оператор прийме заявку та опрацює її. Інсулін знайдуть або в аптеці, або за можливості доставлять волонтерами.
Перед тим, як іти до аптеки, варто зателефонувати туди і уточнити наявність потрібного препарату. Можна також попросити працівників аптеки зарезервувати його для вас.
Організації, до яких можна звернутись по допомогу, якщо потрібен інсулін:
- Львів, Благодійний фонд «Діабет – це не вирок», Андрій Лазірко, 098 604 58 73
- ГО «Сприяння хворим на цукровий діабет СахарОК», Тетяна Авраменко, 050 313 47 68, [email protected]
- Миколаївсько-Одеська діабетична асоціація, Марина Янків, 095 355 77 55.
Усі пацієнти із цукровим діабетом, які мають рецепт (електронний чи паперовий), на період дії воєнного стану можуть отримувати інсулін повністю безоплатно. Для цього не потрібно створювати ані нових планів лікування, ані нових рецептів, якщо попередній ще не погашено.
Знайти аптеки, що відпускають «Доступні ліки», можна за допомогою електронної карти, доступної за посиланням. Також можна звернутися до контакт-центру НСЗУ за номером 1677 (оператори відповідають на дзвінки з 9:00 до 18:00 у робочі дні (у п’ятницю – до 16:45). В інший час автовідповідач може надати відповіді на більшість питань. Дзвінки безоплатні).
Наразі аптеки зобов’язані приймати і електронні, і паперові рецепти на лікарські засоби, зокрема – на препарати з програми «Доступні ліки» та інсуліни.
Лікар, з яким у пацієнта підписана декларація, може виписати рецепт на «Доступні ліки» телефоном. Номер рецепта та код підтвердження надійде пацієнту на телефон.
ЗЯкщо ви переїхали та не маєте зв’язку з лікарем, з яким укладена декларація, то для отримання рецепта на «Доступні ліки» можна звернутися до будь-якого сімейного лікаря, терапевта або педіатра у найближчому центрі надання первинної медичної допомоги.
Лікар первинки без декларації може виписати електронний рецепт на ліки проти серцево-судинних захворювань, бронхіальної астми, діабету ІІ типу. Також лікар випише рецепт на ліки при нецукровому діабеті та інсулін, якщо раніше пацієнт отримав план лікування у ендокринолога.
Якщо доступу до електронної системи охорони здоров’я немає – лікар випише паперовий рецепт, на якому поставить свій підпис та печатку.
Рецепти на лікарські засоби при порушеннях психіки та поведінки виписують психіатри, на препарати для людей з епілепсією – психіатри та неврологи. Сімейні лікарі рецепти за цими напрямами не виписують. Виписати рецепт може лікар-психіатр будь-якого медзакладу (це може бути багатопрофільна лікарня чи спеціалізований медзаклад). Для звернення до психіатра направлення не потрібне.
* На основі інформації Міністерства охорони здоров’я, Національної служби здоров’я України
НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року
Не пропустіть цікавинки!
Підписуйтесь на наші канали: читайте новини медицини та купуйте медтехніку за оптовими цінами!
