Проблема вигорання у медичних працівників та способи корекції
Проблема вигорання у медичних працівників та способи корекції
Ас. РетявкоО.В. – Харків : ХМАПО, кафедра сексології, психотерапії та медичної психотераії, 2021.
ЗМІСТ
- Вступ
- Клінічні прояви та стадії емоційного вигорання
- Методи профілактики емоційного вигорання
- Методи психокорекції та психотерапії емоційного вигорання
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
СЕВ - Синдром емоційного вигорання
МКХ – Міжнародна класифікація хвороб
ВООЗ - Всесвітня організація охорони здоров'я
ВСТУП
Синдром емоційного вигорання (СЕВ) надзвичайно актуальна та поширена проблема сьогодення. Точної статистики не існує, але приблизно 5-7% населення у світі має синдром вигорання. В 30-90% випадків синдром супроводжує професійну діяльність осіб. Процент виявлення СЕВ у медичних працівників спостерігається від 20-75%.
Під «емоційним вигоранням» розуміють специфічний синдром, що проявляється фізичним та емоційним виснаженням, внаслідок надмірної праці, високих вимог до самого себе та тривалого постійного професійного стресу.
Для опису психоемоційного стану людей, які перебувають у постійному контакті з іншими людьми в емоційно напружених умовах при виконанні професійних обов’язків, американським психіатром ГербертомФрейденбергером вперше введено термін «вигорання» у 1974 році, також він є першим дослідником даного синдрому. Доктор К. Маслач вважає поняття емоційного вигорання «синдромом фізичного та емоційного виснаження, що включає розвиток негативної самооцінки, негативне ставлення та втрату емпатії до клієнтів». А також говорить про те, що це не втрата креативності, не реакція на нудьгу, а скоріше емоційне виснаження, яке виникає на тлі стресу, викликаного постійними міжособистісними комунікаціями. Ще в 1981 році К. Маслач і Сьюзен Джексон опублікували перший метод оцінки вигорання – Тест вигорання Маслач (MBI). Спочатку опитування було зосереджено на професіоналах, які працюють у соціальних сферах (наприклад, вчителі, соціальні працівники), а пізніше були розроблені варіанти для інших сфер. В даний час є дані, що вигорання чимось схоже на депресію, хоча і має свої відмінності. Саме завдяки дослідженням синдрому вигорання доктором К. Маслач, Всесвітня організація охорони здоров’я прийняла за основу включити СЕВ до 11-го видання Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-11). Де вигорання відноситься до професійних явищ і описується в розділі: «Фактори, що впливають на стан здоров’я чи контакт із службами охорони здоров’я». Відповідно до МКХ, вигорання – це синдром, який виникає внаслідок хронічного стресу під час професійної діяльності.
КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ ТА СТАДІЇ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
Наше життя проходить у постійній діяльності, ми навчаємося, працюємо, займаємося домашніми справами. І саме через діяльність ми реалізуємо свій потенціал і здібності, досягаємо поставлених цілей, стаємо професіоналами. Особливий вплив має те, як ми оцінюємо себе через діяльність, тому що, багато зусиль зосереджено на нашій діяльності та її якості. І часто бажання досягти певного рівня або відповідати очікуваному іміджу викликає високий рівень стресу, що призводить до вигорання.
Швидкий темп життя та надмірна інтенсивність праці, постійна зміна технологій, що вимагає постійного навчання та засвоєння нової інформації та навичок, створений суспільством образ успішної людини та його поширення через соціальні мережі, високі чи завищені вимоги і очікування щодо власної продуктивності, розпливчасті критерії успіху, надмірна відповідальність, діяльність, що суперечить власним цінностям або відсутність адекватної матеріальної та моральної компенсації за працю – це лише деякі з причин вигорання. Найбільш схильні до синдрому емоційного вигорання працівники тих спеціальностей, які працюють у сфері «людина-людина», наприклад, лікарі, психіатри, психологи, вчителі, соціальні працівники та інші.
Причини вигорання:
- Напруга, конфлікти, високий рівень конкуренції.
- Відсутні умови для самовираження.
- Одноманітність праці, відсутність творчого підходу до роботи.
- Надмірна відданість роботі, яка недостатньо оцінена керівництвом і завищені вимоги до працівників.
- Робота без перерви.
- Нездатність побудувати кар’єру.
- Немотивовані пацієнти.
- Невирішення особистих конфліктів тощо
Трифакторна модель синдрому вигорання К. Маслач та С. Джексона:
- Емоційне виснаження. Стан виникає через фізичну та емоційну втому, через брак ресурсів і постійні стреси в процесі діяльності та взаємодії з людьми. Відчуття напруги, спустошеність, емоційна виснаженість. Людина не може працювати, як раніше, можливі емоційні зриви.
- Деперсоналізація. Основним проявом є цинізм поведінки, деформація взаємин з оточуючими. Формальність контактів. Спалахи гніву, розвиток конфліктних ситуацій.
- Зниження особистих досягнень. Виявляється в негативній оцінці професійних успіхів і досягнень особистості. Зниження професійної та особистої самооцінки. Поява почуття некомпетентності, байдужості до роботи.
Стадії синдрому вигорання за Дж. Грінбергом :
- Перша стадія емоційного вигорання (медовий місяць). Працівник зазвичай задоволений роботою і завданнями, ставиться до них з ентузіазмом. Але з часом діяльність стає менш приємною, а працівник стає менш енергійним.
- Другий етап («брак палива»). Виникає втома, апатія, можуть виникати проблеми зі сном. Якщо немає додаткової мотивації та стимулу, пропадає інтерес до роботи або зникає інтерес до роботи в організації та продуктивності. Можливі порушення дисципліни та ухилення (дистанціювання) від виконання професійних обов’язків. Навіть якщо мотивації достатньо, працівник може продовжувати горіти, за рахунок внутрішніх ресурсів, але це шкідливо для здоров’я.
- Третя стадія (хронічні симптоми). Постійний «трудоголізм» призводить до таких фізичних явищ, як виснаження і схильність до хронічних симптомів захворювань, а також до психологічних симптомів – тривалої дратівливості, гніву або почуття пригніченості, відчуття безнадійності. Постійне відчуття нестачі часу (синдром менеджера).
- Четвертий етап (криза). Як правило, розвиваються хронічні захворювання, внаслідок яких людина частково або повністю втрачає працездатність. Зростає почуття незадоволеності власною працездатністю та якістю життя.
- П’ята стадія емоційного вигорання («розбиття стіни»). Фізичні та психологічні прояви загострюються і провокують розвиток небезпечних захворювань, які можуть мати негативний вплив на життя. Кар'єра на цьому етапі може бути під загрозою.
Психофізичні прояви синдрому емоційного вигорання:
- Синдром хронічної втоми.
- Відчуття фізичного та емоційного виснаження.
- Зниження реакції цікавості на нове.
- Загальна астенізація (погіршення показників крові та порушення рівня гормонів (кортизол), зниження імунітету)
- Порушення рівнів нейромедіаторів (дофамін, серотонін), може призвести до розвитку депресивного розладу.
- Частий безпричинний головний біль та кишкові розлади.
- Втрата або швидкий набір ваги.
- Порушення сну, а це в свою чергу призводить до сонливості, загальмованості мислення, зниження пам’яті та порушення концентрації уваги.
- Задишка або порушення дихання.
Соціально-психологічні прояви синдрому емоційного вигорання:
- Байдужість, нудьга, пасивність і поганий настрій, соціальна ізоляція.
- Підвищена дратівливість, спалахигніву.
- Тривожність, страх, невпевненість
- Зниження емпатії. Негативне ставлення до клієнтів, пацієнтів.
- Гіпервідповідальність, перфекціонізм, самокритика
Поведінкові прояви синдрому емоційного вигорання :
- Зміна робочого режиму дня.
- Забирає роботу додому, але не виконує її і відкладає на потім.
- Керівнику важко приймати рішення
- Зниження ентузіазму, зневіра в поліпшення.
- Не виконання важливих завдань, зосередження на другорядних завданнях.
- Зловживання алкоголем, куріння (часті перекури), кава, часте та безконтрольне використання ліків.
Особистісні особливості та якості людей, що приходять в професію, так як і сама професія, грають визначну роль у формуванні емоційного вигорання. Дані особливості в основному виявляють успішність, або неуспішність адаптації, і в той же час, сама адаптація є досить сильним стимулом для розвитку особистості. Найбільш важливими особистісними характеристиками, що сприяють формуванню СЕВ є – підвищена особистісна тривожність, низька самооцінка, схильність до відчуття провини, виражена емоційна лабільність, пасивні уникаючі стратегії виходу зі стресових ситуацій, інтравертованість, низький рівень емпатії та авторитарність (Е.Махер), перфекціонізм та екстернальний локус контролю.
Класифікація особистостей, що схильні до емоційного вигорання за Дж.Фрейденбергом :
- Гіпервідповідальний працівник – це людина, яка повністю віддана роботі, має схильність багато брати на себе.
- Односторонній працівник, той, хто надмірно відданий і незадоволений життям. Він настільки занурюється в роботу, що не має часу на себе і починає втрачати себе.
- Авторитарний працівник - покладається на свої повноваження, щоб контролювати інших людей, і найбільше очікує підпорядкування від підлеглих, незважаючи на високі емоційні витрати.
- Трудоголік - професіонал, який велику частину свого життя присвячує роботі, втрачаючи особисте життя.
Локус контролю – це поняття, що характеризує схильність особистості до приписування успіху або невдач в житті зовнішнім факторам або своїм здібностям. Даний термін ввів ДжуліанРоттер у 1954 році. Існує також опитувальник Роттера, з допомогою якого можна виявити локус контролю, що переважає (1966р.). Виділяють екстернальний локус та інтернальний локус контролю.
Екстернальний (зовнішній) – це схильність особистості приписувати невдачі та успіхи зовнішнім факторам. Тобто людина опише ситуацію, де є результат обставин на який він не міг вплинути. Екстернали зазвичай перекладають відповідальність за свої дії, вчинки на інших, підозрілі, тривожні, можуть проявляти агресію, рідше добиваються успіху.
Інтернальний (внутрішній) – це схильність особистості брати відповідальність за власні вчинки, невдачі лише на себе. Інтерналам характерна впевненість у собі, послідовність у своїх діях та здатність частіше здобувають успіх.
Саме особистості з інтернальним локус контролем мають нижчий ризик виникнення синдрому емоційного вигорання.
Певний вплив на тяжкість вигорання мають досвід роботи, стать, статус і задоволеність професійним зростанням. За деякими даними, якщо відбувається професійне зростання, і це забезпечує людині підвищення соціального статусу, то, як наслідок, знижується ступінь вигорання. У таких випадках в певний момент може виникнути негативний взаємозв’язок між стажем і вигоранням: чим більше стаж, тим менше вигорання. І, звичайно, якщо у співробітника немає кар’єрного зростання, це може спровокувати емоційне вигорання. Що стосується статі та емоційного вигорання, то чоловіки більш схильні до високого рівня деперсоналізації, а жіноча стать має схильність до емоційного вигорання. Також на основі багатьох досліджень, спрямованих на вивчення впливу властивостей особистості на вигорання, в якості основного фактору емоційного вигорання слід виділити такі соціально-психологічні характеристики особистості, як адаптаційні можливості (наприклад, соціальна адаптація особистості), стрес (емоційне вигорання). стабільність), стійкість, соціальна активність та ряд інших. Риси характеру, що мають свої природні передумови для нервової системи, формуються і розвиваються протягом життя, в діяльності, під впливом навчання і виховання, у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем. Індивідуальні особливості людини (ставлення, потреби, інтереси, особливості інтелекту тощо) істотно впливають на вибір професії та хід професійної адаптації. Особистість не може бути основною причиною вигорання, але можна сказати, що існує певна особистісна схильність до розвитку емоційного вигорання, і тоді підтверджується гіпотеза про зв’язок емоційного вигорання з соціально-психологічними особливостями особистості.
МЕТОДИ ПРОФІЛАКТИКИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
Всесвітня організація охорони здоров'я розробила рекомендації для первинної профілактики синдрому емоційного вигорання у медичних працівників.
Рекомендації ВООЗ щодо дій щодо запобігання СЕВ:
- Не пред'являйте занадто високих вимог до людей, які допомагають іншим людям;
- Забезпечення рівномірного розподілу задовільних завдань між співробітниками;
- Навчання персоналу тайм-менеджменту та прийомам релаксації;
- Зміна роботи, що викликає надмірне напруження;
- Заохочення утворення груп підтримки;
- Наявність неповного робочого часу;
- Дати можливість працівникам брати участь у прийнятті рішень, які впливають на умови праці.
Для запобігання СЕВ використовують різні підходи:
Орієнтований на особистість:
- Удосконалення комунікативних навичок шляхом активних методів навчання (соціально-психологічний тренінг, ігри);
- Вивчення ефективних стилів спілкування та вирішення конфліктів;
- Тренінги, що стимулюють мотивацію до саморозвитку, особистісного та професійного зростання;
Методи саморегуляції (природні методи саморегуляції організму):
- Формування позитивних емоцій (сміх, гумор; роздуми про приємне, красиве; розгляд фотографій з дорогими людьми певних кольорів, приємні людині картинки)
- Дотримання режиму сну, відпочинку та харчування
- Певна фізична активність (зарядка)
- Прислухатися до звуків природи;
- Уявне «плавання» на сонці або воді;
- Свіже повітря.
Соціальні:
- Пошук нових інтересів, не пов'язаних з професійною діяльністю;
- Прагніть і досягайте бажаного;
- Читання не тільки фахової літератури, а й іншої;
- Культурно-розважальні програми (кіно, театри, музеї, виставки);
Профілактичні та психотерапевтичні:
- Управління власним диханням
- Управління м'язовим тонусом і рухами
- Самонавіювання
- Арт-терапія та інші.
Тренінги:
- Програми та групи підтримки, орієнтовані на особистісну нормалізацію самооцінки, впевненості, соціальної сміливості, емоційної стійкості, формування стресостійкості, оволодіння методами саморегуляції.
- Балінтовські групи
- Заходи, спрямовані на зміну робочого оточення
- Особистісна психологічна підготовка фахівців ще на рівні навчання у ВНЗ.
Програма профілактики синдрому емоційного вигоряння.
Цілі програми:
- Створити умови для психологічної та емоційної «розвантаження» фахівців.
- Навчити прийомам самозбереження та саморегуляції
Завдання програми:
- Підвищити стресостійкість.
- Розвинути навички самозбереження.
Також, за можливості, створення звукоізольованої сенсорної кімнати, яка призначена для психоемоційного розвантаження медичного персоналу (м'які дивани та крісла, ароматизатори повітря можливо також мати, аудіовізуальне обладнання, декоративні світильники, світлодинамічні прилади, тиха розслаблююча музика, м'які меблі, наповнені гранулами, світло - м'яке, приглушене, мінливі світлові картини на стінах. На стелі - ефект зоряного неба, музика: класичні спокійні твори, звуки природи: краплі дощу, шум моря, спів птахів та інше, медитативна музика, дзвін.
Також можна додавати і інші методи для гармонізації психофізичного та психоемоційного стану: працетерапія, імітаційні ігри, метод вибіркової позитивної ретроспекції, навчання стресостійкості, навики релаксації, гумор, навіювання, самонавіювання, психорегулююче тренування, театротерапія, книготерапія, арт-терапія, музикотерапія, природотерапія, лікування сном, гештальт-терапія, групи психодрами та інше.
Значний профілактичний вплив є саморозвиток, професійне навчання, підвищення кваліфікації, де в процесі навчання, будучи в оточенні інших професіоналів, є можливість обговорювати з іншими професійні проблеми. Наявність хороший колектив, з яким добрі та дружні стосунки. Навіть те, що працівник ділиться своїми переживаннями на роботі з колегами може давати певне полегшення. Елементарні умови психологічної підтримки можуть бути безпосередньо на робочому місці, особливо розуміння колег. Також, звичайно, важливим є вчасно звертатися до працівників сфери психічного здоров’я, для того, щоб попередити «розгорання» синдрому та виникнення супутніх проблем та ускладнень синдрому вигоранння.
МЕТОДИ ПСИХОКОРЕКЦІЇ ТА ПСИХОТЕРАПІЇ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
Психологічне консультування – метод, який може бути застосований у першу чергу при синдромі вигорання, так як перевагами його є короткочасність та епізодичність. В короткий епізод психолог-консультант допомагає клієнту дослідити свою особистість, зрозуміти свої міжособистісні, оцінити свої проблеми та знайти варіанти їх вирішення. В той час як, психотерапевтичне втручання направлене на розв'язання більш глибоких проблем особистості.
Основні завдання психологічного консультування (за Р.С. Немовим):
- Виявлення проблеми, з якою стикається клієнт. За допомогою активного слухання - конкретне визначення проблеми клієнта
- Консультант інформує клієнта про проблему, що виникла, та повідомляє наскільки вона є серйозною, а також говорить про причини проблеми та пропонує варіанти вирішення її.
- Дослідження особистості клієнта. Вивчення того, наскільки клієнт розуміє свої проблеми і чи є готовність до їх вирішення.
- Чіткі рекомендації щодо варіантів вирішення проблеми. Тут враховуються індивідуальні особливості клієнта. Дані рекомендації повинні бути простими та зрозумілими клієнту, а також такими, щоб клієнт їх мав змогу реалізувати в реальному житті.
- На початку клієнт не завжди може приступити до виконання рекомендацій, через брак досвіду та через зневіру, тому консультант допомагає у вигляді практичних, покрокових порад.
- Якщо клієнт з тих чи інших причин відмовляється виконувати надані психологом рекомендації, то консультант не несе відповідальність за результат, а відповідає лише за правильно надані рекомендації.
- Психопрофілактичне втручання, де психолог навчає, яким чином краще уникнути схожих проблем у майбутньому.
- Також психоосвітня складова. Де надається інформація про базові знання та навички та їх правильне застосування, без допомоги психолога.
Алгоритм психологічного консультування з вигорання:
- Обговорення скарг та визначення симптомів, які можуть бути ознакою СЕВ
- Залучення діагностичних методів задля підтвердження наявності вигорання та визначення ступеню важкості
- Виявлення факторів, що можуть впливати на розвиток СЕВ у даного пацієнта
- Скласти план дій, який включав би способи подолання симптомів емоційного вигорання.
- Використовувати спеціальні техніки психологічного втручання при СЕВ.
Психотерапія емоційного вигорання:
Психотерапевтичне лікування та фармакотерапія необхідні при некоригованому синдромі емоційного вигорання, коли виникають F43 (важка стресова реакція та дезадаптація), F48 (неврастенія) і F32 (депресивний епізод). Профілактичні та психотерапевтичні заходи щодо емоційного вигорання багато в чому схожі: те, що захищає від розвитку цього синдрому, може бути використано при лікуванні вже розвиненого емоційного вигорання.
У лікуванні та профілактиці емоційного вигорання використовують різні психотерапевтичні втручання:
- Раціональна психотерапія
- Аутогенне тренування
- Гіпнотерапія
- Групова психотерапія
- Когнітивно-поведінкова терапія
- Майндфулнес
- Особистісно орієнтовані методики, спрямовані на покращення здатності особистості справлятися зі стресом тощо.
Раціональна психотерапія - метод психотерапії, що базується на принципах логічного переконання пацієнта. Під час бесіди психотерапевт навчає пацієнта конструктивним способам мислення та поведінки. Відбувається переорієнтація негативних поглядів та переконань на позитивні, також формування більш кращих перспектив.
Аутогенне тренування – це метод самовведення в особливий (аутогенний) стан, використання цього стану та самостійного виходу з нього. «Ауто» — сам, «генос» — народження. Самонавіювання може перебувати в стані розслаблення (нижчий ступінь) або гіпнотичного трансу (вищий ступінь). Найчастіше використовуються: аутогенне тренування Шульца і прогресивне розслаблення м’язів Джейкобсона.
Гіпнотерапія, а точніше, гіпносугестивна психотерапія — це метод психотерапії, який використовує гіпнотичний стан в терапевтичних цілях. Широке використання в лікувальних цілях навіювання в стані гіпнотичного сну.
Групова психотерапія — психотерапевтичний метод, який полягає в цілеспрямованому використанні сукупності відносин і взаємодій, що виникають між учасниками групи, включаючи психотерапевта (групова динаміка) в терапевтичних цілях для кожного члена групи. Одним з найбільш ефективних і поширених у Європі та Америці групових методів профілактики та лікування емоційного вигорання є запозичені з Англії навчальні семінари, які були розроблені спеціально для медичних працівників, таких як групи Балінта. Вперше дані групи були організовані у Лондоні Майклом Балінтом в 1950-х роках. То були, так звані, навчальні семінари для лікарів загальної практики. На відміну від традиційного клінічного аналізу чи консультації, група Балінта зосереджується не на клінічному аналізі ведення пацієнта, а на різних особливостях взаємин лікаря з пацієнтами, реакціях, труднощах, невдачах, які лікарі виносять до обговорення (аналогічною може бути група вчителів, медсестер тощо). Група з 8-12 осіб збирається кілька разів на місяць, (тривалість зустрічі 1,5-2 години) протягом кількох років. Провідні спеціалісти даних груп – психологи або психіатри (1-2 особи). Заняття проходять у недирективному стилі. Заняття в цій групі допомагають забезпечити певні зрушення в свідомості медичного працівника не тільки в професійній діяльності, а й у всіх аспектах його життя.
Когнітивно-поведінкова терапія, чи моделювання поведінки, представляючи собою синтез поведінкових методів з теорією переробки інформаційних впливів, є навчальною практикою, спрямованої на формування в пацієнтів нових патернів поведінкових реакцій. Де основними втручаннями будуть : поведінкова активація, експозиція, поведінкові експерименти, техніки дистанціювання від думок, робота з цінностями та ін. На сьогоднішній момент закордонні дослідники найефективнішим способом боротьби з емоційним вигоранням вважають КПТ.
Фармакологічне лікування призначається згідно симптомів:
- Антидепресанти– СІОЗС (пароксетин, циталопрам, флуоксетин), трициклічні антидепресанти (амітриптилін, кломіпрамін, доксепін та ін) За наявності депресії в структурі синдрому емоційного вигорання.
- Транквілізатори (анксіолітики) бензодіазепінової (гідазепам, діазепам, лоразепам, феназепам та ін.) та небензодіазепінової структури (гідроксизин, мепробамат, оксилидин та ін.) слід призначати в мінімально ефективних дозах, якомога коротше
- β-адреноблокатори (небівалол, конкор, бісопролол)При тривожних реакціях.Однак вони не прибирають суть проблеми і при тривалому застосуванні можуть викликати серйозні побічні ефекти (порушення серцевої провідності та ін.).
- Снодійні засоби (золпідем, зопіклон та ін.)Гіпнотики слід призначати лише у випадках, коли безсоння призводить до значного дистресу.
- Препарати нейрометаболічної дії (пірацетам, вітаміни групи В, церебролізин, елеутерокок, когітум та ін.)
Також до психотерапевтичних технік можна віднести:
- Тренінг комунікативних навичок.
- Тренінг впевненості у собі.
- Навчання самоконтролю.
- Зменшення помилкових очікувань.
- Релігійність також розглядається рядом дослідників як профілактичний фактор, що запобігає розвитку синдрому емоційного вигоряння.
- Практики майндфулнес (якір дихання, сканування тіла, усвідомлений рух)
Особистість керівників також має значний вплив на своїх підлеглих, тому важливо роз'яснювати їхню ключову роль у запобіганні розвитку синдрому емоційного вигоряння серед своїх підлеглих.
На жаль, у ряді випадків розвиток синдрому емоційного вигоряння заходить дуже далеко, спостерігається або продовжує зберігатися стійке негативне ставлення до роботи, клієнтів, колег. Прояви особистісного уникнення досить стійкі до терапії. У таких ситуаціях необхідною є зміна місця роботи, можливо зміна виду діяльності, або робота, не пов'язана з людьми. Завдання лікаря в такій ситуації, запропонувати варіант зміни професії, що може призвести до значного покращення самопочуття та підвищення працездатності.
Не пропустіть цікавинки!
Підписуйтесь на наші канали: читайте новини медицини та купуйте медтехніку за оптовими цінами!
