Медицина повинна бути доступною для людей не лише фінансово, а й територіально – Лариса Білозір

Фінанси

14 грудня, 2021 12:17

2194

Фінанси

14 грудня, 2021 12:17

2194

На функціонування закладів охорони здоров’я у різних регіонах нашої країни суттєво вплинула медична реформа, впровадження нової моделі фінансування та епідемія коронавірусної інфекції COVID-19. Про сучасні виклики для регіональних медичних закладів, оснащеність лікарень, дефіцит медичних кадрів та впровадження інформаційних технологій в діяльність медичних установ журналістка ITMED поспілкувалася з народною депутаткою України IX скликання, громадською діячкою та благодійницею Ларисою Білозір.

Ви є членом Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування. За Вашою інформацією, наскільки наразі українські лікарні в регіонах забезпечені обладнанням для лікування COVID-19? 

Нині в Україні забезпечення лікарень обладнанням для лікування COVID-19 знаходиться на рівні 84,5% від потреби. Це, так би мовити, «середня температура по палаті». Зрозуміло, що ситуація відрізняється від області до області. Наприклад, у Вінницькій області, де я обиралась по мажоритарному округу №15, лікарні забезпечені відповідним обладнанням всього на 69,7% від потреби. На початок епідемії у звіті профільного департаменту Вінницької ОДА вказували наявність 182 апаратів ШВЛ в лікарнях області. Хоча згодом «спустили» розпорядження на райони передати наявні у них апарати ШВЛ до медзакладів Вінниці, бо багато з них не відповідають там вимогам, що потрібні для лікування коронавірусної хвороби.

Інше важливе питання – забезпечення лікарів засобами індивідуального захисту. На своєму окрузі ми з командою організували Оперативний штаб та разом з партнерами налагодили підтримку медиків у цьому напрямку з перших днів оголошення карантину. Зараз ситуація по ЗІЗ набагато краща, ніж ще кілька місяців тому, але це у значній мірі заслуга меценатів та спонсорів, а також місцевої влади. За останніми даними, забезпечення лікарів ЗІЗ по Україні становить 72% від потреби. На Вінниччині – 66%.

Чи є в Україні вже достатня кількість апаратів ШВЛ для лікування хворих з COVID-19? 

Зрозуміло, що ні. Станом на зараз наявні трохи більше 2200 вільних апаратів ШВЛ по Україні. Але й завантаженість лікарень зараз на рівні 20%. Також наразі порівняно невелика кількість хворих, підключених до апаратів ШВЛ – 2,7%.  Але з огляду на останні цифри статистики, варто думати про збільшення кількості медичного обладнання та достойну підтримку лікарів. 

Цікаво, що держава за увесь час не закупила жодного апарату ШВЛ. Все це впало на плечі меценатів, місцевої влади та бізнесу. Був сформований загальнодержавний фонд, куди великий бізнес перерахував кошти. За них і відбувалась закупівля для медиків країни усього необхідного за кордоном.  

Також Президент закликав бізнесменів допомогти у боротьбі з коронавірусом і взяти під кураторство області, де у них є активи і, відповідно, ресурси та люди. Бізнес у критичних ситуаціях більш мобільний, ніж держава. Для прикладу: наш Оперативний штаб співпрацював на Вінниччині з компанією МХП, і завдяки цьому два тижні тому ми передали у 7 лікарень області нові апарати ШВЛ та інше обладнання. А ще перед тим надавали засоби індивідуального захисту для лікарів. 

Чи місцева влада усвідомлює, що саме вона є власником комунальних некомерційних підприємств, якими стали лікарні? Чи опікується вона в повній мірі проблемами медичних закладів на місцях?

Повірте, місцева влада усвідомлює це набагато краще, ніж влада тут, у Києві. Саме місцеві бюджети взяли основний тягар забезпечення медиків засобами захисту та придбання обладнання для лікарень у період пандемії COVID-19. І це в той час, коли національний карантин ослабив місцеві бюджети. Втрати на мільйони гривень. У частині ПДФО громади Вінниччини вже втратили у квітні 137 млн. грн, падіння на 25%.  

Для прикладу, бюджет громади мого рідного Тростянця Вінницької області має незабезпеченість до кінця року вже на близько 2,5 млн. грн. від запланованих надходжень, Томашпільської ОТГ, що на моєму окрузі – на 8,6 млн грн. Громадам доводиться вже зараз урізати капітальні видатки, зупиняти заплановані проєкти.  

А історія з 300% доплатою лікарям вже стала хрестоматійною, прикладом того, як робити не потрібно. Уряд просто переклав доплату медикам на місцеві бюджети, замість того, щоб виплатити ці кошти з державного! Урядовці розуміли, що це неможливо, бо кошти в місцевих бюджетах на такі суттєві додаткові статті витрат заплановані не були. 

Наскільки суттєвим є дефіцит медичних кадрів в регіонах країни?

Дефіцит медичних кадрів в Україні дійсно є. І він досить значний. Забезпеченість персоналом лікарень, що задіяні в боротьбі з COVID-19, станом на сьогодні становить 84%. Найкраща ситуація у Хмельницькій області – більше 97%, найгірша – у Харківській – 66%. На рідній мені Вінниччині цей показник на другому місці в Україні – 95%. Але ці цифри динамічні і постійно змінюються.  

Пригадується, як на перших тижнях поширення COVID-19 лікарі в районах масово звільнялися через відсутність елементарних засобів захисту та незабезпечення їх усім необхідним для боротьби з новою хворобою.  

Нині з дефіцитом кадрів держава намагається боротись гривнею. Але, судячи з історії про доплати медикам, яку ми вже з вами згадували, поки це виходить досить неефективно. 

Яким чином невеликій районній лікарні наповнити свій бюджет без наявності новітнього обладнання та за умови серйозного дефіциту медичних кадрів? 

Це буде важко, якщо не сказати – неможливо. Заклад повинен мати оснащення за певним переліком та, звісно, фахівців. Це реалії. Наприклад, одна з важливих умов - обладнання відділення невідкладної допомоги. Класичне приймальне відділення повинно мати палату інтенсивної терапії, лабораторію, УЗД, рентген-апарат та інше оснащення. Оснащення цього відділення є обов'язковою умовою для отримання фінансування на всі інші відділення – дитяче, хірургічне, терапевтичне, неврологічне тощо. Окремо є такі ж переліки щодо технічного оснащення всіх інших відділень. Вони прописані спеціальними нормативними документами. У тих районах, де місцева влада була зацікавлена у збереженні медзакладу, ще до початку другого етапу реформи були виділені кошти на закупівлю нового оснащення лікарень, щоб відповідати цим вимогам.

На Вашу думку, краще фінансувати лікарню в кожному районному центрі, чи спрямувати всі кошти на утримання опорної лікарні на декілька районів? 

Я б не ставила питання в форматі вибору «або-або». Медицина повинна бути доступною для людей і не лише фінансово, але й територіально. Територіальна доступність медзакладів – це оснований критерій для формування дієвої мережі лікарень. На жаль, зокрема на Вінниччині, процес формування мережі так званих опорних лікарень не відбувався прозоро та, як наслідок, був неефективним. На рівні департаментів й досі залишається лобіювання місцевих «еліт», що призводить до порушень принципів реформи та методики. 

Яким чином на сьогодні медичний заклад може залучати більше пацієнтів, щоб збільшити своє фінансування від Національної служби здоров’я України?

Враховуючи діючу модель фінансування медицини, потрібно вкладати кошти в покращення матеріально-технічної бази і головне – у наявність професійного колективу. І знову ці всі витрати повністю лягають на бюджети громад та районів. Але я вважаю, що у цьому процесі має також допомогти і держава. Кілька днів тому Верховна Рада України підтримала у другому читанні законопроєкт №3509 про внесення змін до Державного бюджету України на 2020 рік, включно з нашою правкою. Правка стосується розширення переліку медичних закладів, що можуть отримати кошти на придбання обладнання чи ремонт з Державного фонду боротьби з COVID-19. Ми пропонуємо, щоб таку можливість мали не тільки опорні медичні заклади, які визначені як основні по боротьбі з коронавірусом (на Вінниччині таких лише 2), а й відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги районних лікарень, які в цілодобовому режимі також забезпечують надання екстреної медичної допомоги хворим, зокрема й з підозрою на COVID-19. Крім того, цей перелік було доповнено сільськими закладами медицини.  

Це дозволить районним та сільським медичним закладам, які безперечно потребують фінансової підтримки, провести капітальні ремонти, будівництво, реконструкцію відділень. І таким чином підвищити якість медичних послуг не лише в обласному, а й районних центрах.  

А що Ви думаєте з приводу вимоги, що інформація про всі медичні установи повинна бути у відкритому доступі для пацієнтів? Адже вона може вплинути на їхній вибір закладу для лікування? 

Звісно, це вимога сьогодення. Мати власний сайт з усією корисною інформацією про види та методики лікування, лікарів, електронною формою запису пацієнта – це абсолютно необхідно для всіх медичних закладів країни. 

Яка Ваша оцінка нової моделі фінансування медичних закладів, яку впроваджують з 1 квітня 2020 року?  

Епідемію COVID-19 українська медицина зустріла у найбільш вразливий для неї момент. Вся модель фінансування галузі докорінно змінилася. І це в той час, коли саме на охорону здоров'я припав найбільший удар у боротьбі з вірусом. Якщо взяти вартість послуг медиків, яку передбачила Національна служба здоров’я України, то стає зрозуміло, що вона занизька і не відповідає сучасним реаліям. А отже, медичні послуг, які держава має гарантувати пацієнту безоплатно, насправді такими не будуть. Бо кошти, що надає держава, навіть нижчі за собівартість багатьох послуг.  

Для прикладу, консультація лікаря за тарифами НСЗУ коштує 49 грн., і така ж вартість проведення аналізів та рентгену. Водночас собівартість цих послуг сягає близько 500 грн. за процедуру. Як результат, не пройшло і місяця від початку другого етапу медреформи, а лікарі країни вже зіткнулись із проблемою виплати їм заробітної плати. Бо на неї у медичних закладів просто не вистачає коштів. І це в час пандемії коронавірусу. Про це ми з колегами попереджали ще в березні у своїх звернення до уряду з вимогою відтермінувати початок другого етапу медреформи. Проте до нас не дослухались.  

Які проблеми в медицині на регіональному рівні Ви спостерігаєте, працюючи з виборцями на окрузі?

Проблем так багато, що виокремити одну-дві важко. Головне, з чого почались проблеми, – це відсутність кваліфікованої медичної допомоги на селі. «Забуття» ФАПів (фельдшерсько-акушерських пунктів) у системі медицини і перекладання їх утримання на місцеві органи влади зумовило те, що в деяких громадах вони просто зникли. А враховуючи те, що більшість мешканців в селах – люди поважного віку, це негативно вплинуло на доступність медичних послуг для них. 

Інтерв'ю брала Ольга Купріянова