Концепція електронної медицини правильна, але наразі її впровадження в Україні є незадовільним – Андрій Левківський

Корисне

14 грудня, 2021 12:17

2743

Корисне

14 грудня, 2021 12:17

2743

27 липня 2020 року на Урядовому порталі було розміщено петицію «Медики вимагають врегулювати роботу Національної служби здоров'я України». Її автор – головний лікар КНП «Ірпінський  міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Андрій Левківський. Журналістка ITMED поспілкувалася з паном Левкіським щодо питань функціонування електронної медицини в Україні, реформування галузі охорони здоров’я та особливостей взаємодії медичних закладів з НСЗУ.

Реформа на первинній ланці розпочалася ще у 2018 році. Чи вже тоді були такі перебої з роботою електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ), на які медична спільнота скаржиться нині?  

Наш заклад почав поступово входити в реформу з 2018 року, договір з НСЗУ ми підписали в грудні 2018 року. Повноцінно зайшли в реформу у 2019 році. Проблеми з ЕСОЗ були з самого початку. Тут треба врахувати 2 моменти: по-перше, заклад був не готовий до повноцінної роботи в електронній системі через брак оргтехніки, відсутність необхідних навичок персоналу, перебої з інтернетом, по-друге, сама ЕСОЗ – це новий продукт, який тестували і продовжують тестувати на нас. 

Дуже важко було працювати через брак елементарної інформації. Нам ніхто не розказував і не показував, що і як варто робити. Наприклад, у 2018 році з’явилося багато медичних інформаційних систем (МІС), які є своєрідним містком між головною платформою eHealth та медичним закладом. Так ось, деякі з цих МІС потім просто не підписали договір про співпрацю з НСЗУ, і робота, яку проводив медичний заклад, співпрацюючи з даною медичною інформаційною системою, виявилася марною. Так сталося і з нами, коли НСЗУ нам не зарахувала 10 тисяч підписаних декларацій через таку колізію. 

Я хочу зазначити: сама концепція ЕСОЗ правильна, вона успішно застосовується в багатьох країнах світу. Систематизувати усю медичну інформацію необхідно, це дозволяє полегшити формування звітності, пришвидшує збір статистики, в ідеалі – спрощує роботу медичних працівників. Але так, як працює eHealth в Україні зараз – це не покращення, а лише створення додаткових проблем для лікарів та пацієнтів. 

Які найбільші проблеми в роботі ЕСОЗ ви на сьогодні бачите?

Головне – система постійно зависає, а якщо й працює, то дуже повільно. Наразі кожний другий пацієнт приходить до лікаря первинки за електронним направленням до більш вузького спеціаліста чи за електронним рецептом. На прийом одного пацієнта має йти до 20 хвилин. Але через зависання системи пацієнту доводиться чекати близько півтори години, щоб отримати направлення чи рецепт. Такі умови праці для лікарів та сервісу для пацієнтів є неприйнятними.

В НСЗУ порадили працювати з ЕСОЗ після 16:00, уникаючи пікових годин. Але як це зробити на практиці? Впровадити нічні прийоми пацієнтів, чи як? 

Набагато гірше з системою eHealth стало працювати після 1 квітня 2020 року, коли до неї доєдналася вторинна ланка. Ця ситуація була дуже прогнозована. Адже ще до 1 квітня ми працювали зі значними збоями, які зараз перетворилися у справжній колапс. Це сніговий ком, кожного дня до системи додається безліч нових записів. І якщо платформа не готова до цього, елементарно немає достатньо місця для зберігання даних, вона не справляється.

Ще раз наголошую: я і більшість моїх колег – прихильники реформи. Багато кроків, які зроблені на первинній ланці, правильні, треба продовжувати реформування. Але й проблем вистачає, які варто негайно вирішувати.

У чому ще недоліки співпраці НСЗУ з медичними закладами, окрім електронної медицини?

Зараз головну проблему я бачу в тому, що медичний заклад не сприймається НСЗУ як повноправний партнер. Наша співпраця в реальності побудована так: з НСЗУ в медичний заклад відправляється договір, який в авторитарному стилі пропонується підписати без внесення будь-яких правок. Якщо договір не підписати, або зробити це з затримкою, це негативно позначиться на фінансуванні закладу. З НСЗУ немає нормальної комунікації, адекватних відповідей на запити. Ми не відчуваємо себе партнерами, а, скоріше, підлеглими. Хоча концепція реформи вимагає іншого підходу.

У петиції до Уряду «Медики вимагають врегулювати роботу Національної служби здоров'я України» за вашим авторством зазначено, що встановлені НСЗУ тарифи не відповідають реальним потребам закладів. Чому їх треба підвищити?

В цьому питанні варто розділяти первинну та вторинну ланку. Реформа на первинці має багато переваг: нас перетворили на комерційні неприбуткові підприємства, ми можемо користуватися своїм господарським кодексом, планувати з колективом свою діяльність і розвиток, впроваджувати платні послуги. На фінансування теж не скаржимося: щомісяця НСЗУ відправляє кошти на наш рахунок, якими ми розпоряджаємося. Що стосується тарифів на наші послуги, з 2018 року вони не змінилися. Так, підвищили глобальну ставку, але знизили вікові коефіцієнти. Вийшло приблизно те ж саме.

Інша справа з вторинною ланкою. Тут тарифи дуже малі і часто нелогічні. Наприклад, однакову суму виплачують за видалення апендициту та за політравму, за фізіологічні пологи та за кесарів розтин. Амбулаторний прийом лікаря на вторинці коштує усього 49 гривень. І сюди ще й входять деякі аналізи. Це просто смішно. Ось ці тарифи дійсно треба підвищувати і якнайшвидше.

На вашу думку, чи існує конкуренція між МОЗ та НСЗУ? Чому так відбувається?

Непорозуміння між ними дійсно є. Справа втому, що в НСЗУ залишилася в основному команда, сформована ще тоді, коли в.о. міністра охорони здоров’я була Уляна Супрун. В основному це реформатори, які починали реформу. Теперішній же міністр охорони здоров’я Максим Степанов хоче завести туди свою команду. НСЗУ позиціонується як окрема структура виконавчої влади, але структурно підпорядковується Кабміну і МОЗ. З МОЗ вона не може зараз знайти спільну мову, бо хоче зберегти свою незалежність. Ця тема зараз дуже політизується, а медична галузь від цього страждає.

Чи здатне покращити роботу НСЗУ проведення конкурсу на посаду голови відомства?

Звичайно, я в цьому впевнений. Як може функціонувати така структура без керівника, який буде задавати ритм, темп, розробляти стратегію роботи і нести відповідальність? Жоден виконувач обов’язків не несе такої відповідальності, як голова.

Скільки коштів на розвиток медицини, на вашу думку, слід виділяти з державного бюджету?

Коли ми зайшли в реформу, мені було цікаво, де взялися кошти на первинну ланку. Виявилося, що глобально відсоток від ВВП з бюджету на розвиток медицини не збільшився. Просто більше державних коштів пішло на первинку, а вторинка через це постраждала. Результат – умови та оплата праці лікарів первинної ланки покращилися, а вторинної – лишилися без змін чи навіть погіршилися. Через цю ситуацію виникло велике непорозуміння між первинкою та вторинкою. Я вважаю, така ситуація є неприпустимою. Адже треба збільшити глобальне фінансування медичної галузі. 

Неможливо щось покращити без збільшення бюджету. У нас відсоток від ВВП на медицину зараз близько 2,6%. В розвинених країнах – близько 5%. Є ще градація по кількості виділених коштів на медицину на душу населення. Вона гарно корелюється з тривалістю життя. Виявляється, якщо на медичні потреби 1 людини виділяється менше 500 доларів на рік, тривалість життя в такій країні у середньому 55-58 років, від 500 до 1000 доларів – 60-65 років, більше 1000 доларів – 65-80 років. Наскільки мені відомо, в Україні цей показник усього близько 300 доларів.

Якщо підсумувати, хочу зазначити: реформу не потрібно зупиняти, але треба вносити в неї розумні корективи. Можливо, слід дивитися в сторону розвитку страхової медицини. Тому що наша держава, на жаль, не дуже багата, а охорона здоров’я коштує шалених грошей. Якщо ми хочемо скористатися якісною медичної послугою, треба, щоб хтось за неї заплатив. 

Інтерв'ю брала Ольга Купріянова